Україна – не Африка

        Якщо заглянути в історичне минуле цих земель, то ще  2400 років тому назад тут побував Геродот. Він назвав цю місцевість Гілеєю і описав тутешні зелені ліси з буйним різнотрав’ям.

       У  часи  коли  всюди панувала природа, а не людина, ці  землі були дивовижно багаті. У Дніпрі плавало без ліку риби, тури заклопотано, опустивши голови випасалися на соковитих травах, а неозорими степами мчали назустріч вітру сайгаки.

          Сьогодні в Олешківських пісках знайдені предмети матеріальної культури різних епох – від палеоліту до середньовіччя. Це і грецькі амфори античного часу і наконечники скіфських бронзових стріл, бусини римських часів і монети часів Київської русі.

Саме тут була Олешківська Січ – практично останній притулок запорозьких козаків, які мріяли відродити давню славу України. Існують перекази, що сам отаман Сірко разом з козаками  характерниками проходив у пісках обряд ініціації (вижити близько місяця без їжі й води).

        А в радянські часи тут знаходився військовий полігон (козагелагерська арена) на якому відпрацьовували бомбометання льотчики з країн Варшавського договору.

               А що ж сьогодні являє собою цей дивовижний край?

Нижньодніпровські піски – це пагорбковий піщаний масив на надзаплавних терасах Дніпра. Загальна площа якого становить близько 200 тис. га і складається з 7 арен (Каховська, Козаче-Лагерська, Чалбаська, Олешківська, Збуріївська, Іваніївська , Кінбурнська), які відокремленні одна від одної вузькими долино подібними зниженнями (сагами). В цих зниженнях лежать озера, солончаки, ростуть сосни, берези, вільхи та бузина. Так на Іваніївській та Кінбурнській аренах ще збереглися цілинні степи.

А от власне Олешківську арену називають пустелею, адже вона практично позбавлена рослинного покриву й зовні нагадує безмежне піщане море.

          Як же виникли ці піски?.. Якщо припуститися думки, що це ніщо інше, як алювіальні відклади Дніпра, то варто відмітити, що прирічкові піски повсюди -  це лише вузька смуга не ширше 10 км, а у нас досить великий масив завширшки до 30 км і довжиною не менше 150 км. Тому існує припущення, що це результат декількох масштабних геологічних катаклізмів, що відбувалися тут ще в льодовикову епоху і пов’язані з вюрмським зледенінням.

         У нинішньому  своєму  вигляді Олешківські піски  з’явилися  порівняно недавно. Степова рослинність стримувала їх ріст. Проте певний парадокс полягає в тому, що чималу роль у знищенні степу зіграв засновник Асканії Нової барон Фальц-Фейн який володів величезними стадами овець, до мільйона голів і випасав їх на цій землі. Це стало справжнім лихом адже вівці їдять не тільки все що можуть , але і розбивають ґрунт копитами. В результаті перевипасу рослинний покрив знищувався, звільнялися піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися. Піски стали “розповзатися “ і засипати околиці сіл, «добило» тутешній степ наділення селян землею у другій половині XIX ст., що обернулося катастрофою для лісів і площі пісків значно збільшилися.

          Та чи можна все таки стверджувати, що Олешківські піски є пустелею? Одним із аргументів «за» є те, що вони являють собою безкрайні бархани  заввишки 5м, які під дією вітрів потроху пересуваються. Тутешні жителі називають їх кучугурами. Вони виникають так само як і бархани Сахари під дією вітру. І деякі з них достягають величезних розмірів – понад 20 метрів довжини і більше 40 метрів в діаметрі. Безкрайні бархани, сипучий пісок, гаряче повітря, сліди гадюк, жовті горби скрізь, куди не кинь оком, чим не пустеля?

                Проте це не зовсім так. За температурним режимом і кількістю опадів Олешківські піски можна віднести швидше до напівпустель. Тим не менше кліматичні умови такі, що влітку пісок нагрівається до 75о і гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків розганяють дощові хмари. Тому дощів тут менше аніж в Херсоні.

              Трапляються й піщані бурі. За кілька секунд вітрисько здіймає таку кількість піску, що перестаєш бачити на відстані витягнутої руки.

           Саме піски і стали серйозною загрозою для тутешніх жителів, які розпочали свою боротьбу з ними ще в ХІХ столітті. Але всі спроби по залісенню Олешшя були марні. Лише в середині ХХ століття були розробленні методи вирощування сосни на піщаних грунтах. Зараз піски зупиненні по краях найбільшим у світі штучним лісовим насадженням, яке займає площу близько 1000 км2 . Це стало ще одним аргументом того, щопісля 1960 року Олешківські піски стали вважатити не пустелю, а напівпустелею.

               Сьогодні на території Олешківських пісків створений Національний Природний парк з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об’єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення. Створення Парку було великою перемогою екологів та науковців України. Враховуючи його унікальність, це безцінний внесок в діло охорони природи, подарунок не лише Херсонщині, а й усій Україні, і навіть нашій планеті.

         Звичайно Україна – не Африка і можливо, Олешківським піскам не зрівнятися з Сахарою. Та ця пустеля обов’язково вразить вас своєю особливою красою: безмежною, таємничою, навіть химерною і дикою… Вона виснажить спекою і пусткою, та потім відкриє перед мандрівником загадки своєї великої і величної душі. Їй є що розповісти людям, та лише тим, хто вміє слухати, тим, хто вміє вірити у побачені між піщаними хвилями сліди часу.

Тетяна  Торчило             

                                                                                                                                                         учениця НВК "Нововолинська                                                                                                                                                      спеціалізована школа І-ІІІ cтупенів                                                                                                                                                                        №1 - колегіум"

На головну                  

Залишайте коментарі! Мені надзвичайно важлива саме Ваша думка!